Про орден

Бл. Ян Антоніо Фаріна, італійський святий, засновник згромадження сестер-вчительок від св. Дороти.

Священик надзвичайної духовності і великої Апостольської щедрості, Ян Антоніо Фаріна може вважатися одним з найбільш видатних архієреїв в дев'ятнадцятому столітті. Він був засновником згромадження Сестер-вчительок від святої Дороти, дочок Святих сердець, яке в даний час діє в різних регіонах світу, надаючи освітню та пастирську допомогу. 

Народився в Гамбеларі (провінція Віченца) 11 січня 1803 в родині Пітера і Френсіс Бельтраме. Ян Антоніо Фаріна отримав першу професійну підготовку в ранні роки. Його дядько по батьківській лінії був священиком і став для юнака справжнім прикладом, а також його наставником у всіх добрих починаннях.

У п'ятнадцять років Ян вступив до єпархіальної семінарії в Віченце. У 21 рік, у той час, коли ще вивчав богослов'я, виявив схильність до роботи педагога. 14 січня 1827 року він отримав сан священика і відразу ж отримав кваліфікаційний диплом викладача початкових шкіл. 

Його біографія сповнена різних добрих справ. Він викладав у семінарії протягом 18 років, у Сан П'єтро в Віченце протягом 10 років брав участь у різноманітних культурних, духовних і благодійних заходах. Здійснював керівництво середніми і початковими школами. У 1831 році у Віченці на базі існуючої жіночої школи Антоніо Фаріна проводить харитативну діяльність, яка проявляється в особливій опіці над бездомними дітьми. Продовженням цього стало заснування у 1836 році згромадження Сестер-вчительок від святої Дороти, дочок Святих сердець.

Відчувши покликання Господа, Ян Антоніо Фаріна повністю присвятив себе освіті бідних дівчат, а потім почав доглядати за хворими і пристарілими в лікарнях, у притулках та будинках для потребуючих.

1 березня 1839 року отримав орден і похвалу від папи Григорія XVI.

У 1850 році був обраний єпископом Тревізо та отримав єпископське освячення 19 січня 1851 року. У цій єпархії він започаткував відвідування різних парафій і організував в кожній з них асоціації, що надавали матеріальну та духовну допомогу тим, хто її потребує, за що його назвали "єпископом бідних". Розширював практику духовних навчань і допомоги бідним та хворим; дбав про вдосконалення культурної та професійної підготовки священослужителів і віруючих, навчання молоді.

Всі десять років свого єпископства в Тревізо був порадником у вирішенні правових питань, головою собору. Однак перенесені глибокі моральні страждання через непорозуміння з іншими духовними особами вплинули на реалізацію його пастирської програми і стали перешкодою для здійснення численних ініціатив щодо святкування єпархіального Синоду.

На 18 червня 1860 року Ян Антоніо Фаріна був переведений у Віченце, де він здійснює велику програму реконструкції пастирської роботи, орієнтованої на культурну і духовну підготовку священослужителів і віруючих, катехизацію дітей. 

З пастирською місією іноді йшов кілька кілометрів пішки або добирався на мулі до далеких гірських сіл, які ніколи не бачили єпископа. Порушував клопотання про надання допомоги малозабезпеченим та людям похилого віку. Як священик постійно виступав з проповідями перед народом, аби збільшити глибоку відданість Святому Серцю Ісуса Христа, Матері Божої та Євхаристії.

У період з грудня 1869 року до червня 1870 року брав участь у Першому Ватиканському Соборі, де був серед прихильників визнання папської непогрішимості. Останні роки життя Яна Антонія Фаріни були відзначені високою оцінкою його апостольської діяльності, любов'ю до нього. Глибокі страждання приносить зіткнення із несправедливими звинуваченнями, на які він реагує спокійно, звертаючись до Бога.

Після першої серйозної хвороби в 1886 році його фізичні сили поступово послаблялися. Це привело до смерті. Не стало Яна Антонія Фаріни 4 березня 1888 року.